)
Математики зібралися в Києві та Варшаві, щоб урочисто відкрити новий центр і «відкрити, або ж і перевідкрити, українську науку для світу».
Переклад статті In Ukraine, Mathematics Offers Strength in Numbers, опублікованої в The New York Times 12 вересня 2023 року.
Автор статті: Siobhan Roberts © 2023 The New York Times Company
Серпневого суботнього вечора дві українські математикині Марина Вязовська та Марія Власенко вирушили у дев’ятнадцятигодинну подорож поїздом із Варшави до Києва. Вони прямували на конференцію «Числа у Всесвіті: останні досягнення у теорії чисел та її застосуваннях». Ця подорож була символічним встановленням прапору, бо конференція ознаменувала відкриття Міжнародного центру математики в Україні (International Centre for Mathematics in Ukraine - скорочено ICMU ), який було формально засновано в листопаді минулого року. «Наша мета — принести світ математики в Україну та відкрити, або ж перевідкрити, українську науку для світу», — каже д-р Вязовська з Федеральної політехнічної школи Лозанни. У 2022 році вона отримала медаль Філдса та є науковою лідеркою у координаційному комітеті Центру.
«Ця інвестиція, безумовно, є доцільною із суто наукової точки зору,» — каже Жан-П’єр Бургіньйон, голова наглядової ради Центру та колишній президент Європейської дослідницької ради, — «але також і з точки зору того, як Україна може відновитись після закінчення війни в економічно доцільний спосіб. Люди з високою математичною підготовкою будуть ключовим фактором».
Перший великий донор Центру, лондонська компанія алгоритмічної торгівлі XTX Markets, пообіцяли протягом першого року дублювати внески інших донорів у розмірі до мільйона євро. Наразі уряд Франції виділив 200 000 євро.
Інавгураційна подія Центру зібрала 75 учасників у Київській школі економіки, яка була обрана для проведення школи-конференції через наявність бомбосховища, обладнаного дошками, резервним живленням та Інтернетом. (Пошук постійного приміщення для Центру у місті триває.) Одночасно, за допомогою прямого відеозв’язку, подія відбувалась у Варшаві, у Міжнародному математичному центрі імені Стефана Банаха, де були присутні 110 учасників. Паралельні локації були необхідні, оскільки воєнний стан не дозволяє українським чоловікам віком від 18 до 60 років виїжджати за межі країни, а організатори не наважувалися запрошувати іноземних учасників у зону бойових дій.
Такого місця допоки не існувало
Д-р Власенко, науковиця Інституту математики Польської академії наук у Варшаві і членкиня Координаційного комітету ICMU, давно мріяла про створення в Україні дослідницького математичного інституту. За її словами, каталізатором стала війна у поєднанні із присудженням Марині Вязовській медалі Філдса. Дорогою на конференцію, чекаючи на опівнічний потяг на вокзалі в польському Хелмі, дві науковиці пили каву разом із кількома іншими учасниками школи-конференції і обговорювали, як вони зростали в Україні, вивчаючи математику.
«Покоління змінюються, але ми відчуваємо те саме», – каже д-р Власенко. «У країні існують глибокі традиції науки та математики, але за останні кілька десятиліть, частково через недостатнє фінансування, відбувся масовий відтік мізків», зазначає вона, «оскільки студенти та вчені відчувають, що їм потрібно їхати за кордон, щоби продовжувати розвиватися».
Д-р Вязовська, яка є родом із Києва, навчалася в магістратурі Технічного університету Кайзерслаутерна в Німеччині. «Я була дуже юною, і це було схоже на пригоду», — каже вона. «У мене була думка, що я поїду туди, буду вчитися, а потім повернуся. Я не усвідомлювала, що повернутись буде дуже важко». Вона захистила кандидатську дисертацію у Боннському університеті в Німеччині.
Д-р Власенко, яка також родом із Києва, захистила кандидатську в Інституті математики Національної академії наук України, а потім була постдокторанткою в Інституті математики Макса Планка в Бонні. «Коли я вперше побачила інститутську бібліотеку, це перевернуло мій світ», каже вона. «Нічого подібного в Україні не існувало». Потім додає: «Поки що не існувало».
Приблизно три чверті учасників конференції складали студенти та молоді математики, і серія курсів із лекціями та практичними заняттями була спрямована саме до них. У Києві д-р Вязовська прочитала чотири лекції про упаковку сфер. З Варшави Теренс Тао з Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, який отримав медаль Філдса у 2006 році, викладав курс присвячений простим числам і пов’язаним з ними темам.
«Це була напрочуд приємна і звичайна математична конференція», — зазначив доктор Тао в електронному листі згодом. За його словами, у центрі уваги була не війна, а математика, і обидві локації безтурботно жартували: «Києве, у вас є запитання? Ні, у Києві все зрозуміли. Варшаво, у вас є запитання?».
Мрія Юлії
Наймолодшими учасниками школи-конференції стали двоє студентів «Мрії Юлії» (Yulia’s Dream), нової онлайн-програми збагачення знаннями для українських старшокласників, які мають талант до математики.
Програму названо у пам’ять про Юлію Здановську, талановиту математикиню та інформатикиню, викладачку проєкту «Навчай для України», яка загинула у березні 2022 року у віці 21 року під час російського обстрілу в її рідному Харкові. «Мрія Юлії» організована факультетом математики Массачусетського технологічного інституту як відгалуження PRIMES – програми досліджень у галузі математики, техніки та природничих наук для школярів.
Мета полягає в тому, щоб познайомити студентів зі світовою математичною спільнотою, наприклад, зв'язавши їх на початку їхньої кар’єри із наставниками зі Сполучених Штатів та Європи. «Математику часто неправильно розуміють як заняття для самотників», — каже Слава Герович, історик науки з MIT, директор і співзасновник PRIMES. «Не можна бути успішним математиком, не будучи інтегрованим у ці міжнародні мережі для обміну знаннями».
Із 260 претендентів на участь у «Мрії Юлії» торік було відібрано 48 студентів. Вони працювали в малих групах, досліджуючи математичну літературу; деякі виконували багатомісячні групові дослідницькі проєкти та написали статті до математичних журналів.
«Тепер я краще розумію, що роблять справжні математики,» — каже 15-річна Марина Спектрова з Харкова. Пані Спектрова, яка цього року була запасною в українській команді на Міжнародній математичній олімпіаді, зазначила, що в той час, як такі змагання передбачають розв’язування задачі за години, справжні наукові дослідження можуть тривати місяці чи роки.
16-річний Іван Балашов із Дніпра виявив, що під час війни такі можливості, як олімпіада та «Мрія Юлії», були важливими для відчуття успіху та впевненості у собі. «Самореалізація — одна із основних концепцій, яка робить людину вільною», — сказав він в електронному листі. «Зрештою, це те, за що ми боремося — за свободу».
18-річний Єгор Авдєєв каже, що програма допомогла йому впоратись з труднощами. Вирішити складну задачу було «найкращим почуттям у світі», сказав пан Авдєєв минулої осені зі своєї квартири в Берліні. (Він зазначив, що математика давно була його пристрастю; у чотирирічному віці він любив додавати автомобільні номери.) До початку широкомаштабної війни він планував відвідувати Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, який зазнав значних ушкоджень від російських ракет у березні 2022 року. «Усі мої плани були зруйновані», — каже він. Він переїхав, щоб продовжити свою математичну освіту; те, що від нього можуть вимагати служити в армії, також було чинником у прийнятті цього рішення. Цього року він навчається в Боннському університеті та дистанційно навчається в Каразінському університеті, здобуваючи одночасно два дипломи з математики.
18-річний Дмитро Антонович із Чернівців зараз навчається в університеті Мінерва в Сан-Франциско, де має намір вивчати математику та науку про дані. Він відвідував зустрічі в Zoom принаймні двічі на тиждень зі своєї кімнати в гуртожитку у школі Іпсвіч у Великобританії. Пан Антонович вважає програму значущою, він каже, що «вона дала мені бачення того, як саме я можу використати свої знання з математики». І ще він відзначив поради як досягти успіху в математичних дослідженнях надані Павлом Етінґофом, математиком з MIT, головним науковим радником та співзасновником PRIMES. Одна з порад пану Антоновичу особливо сподобалася: «Слухай своє серце. Як і в усіх важливих речах у житті, найважливішим є те, чого ти хочеш і про що мрієш».
«Оперний театр для математиків»
У середу після обіду школа-конференція розпочалася у Києві в лекційній аудиторії на п’ятому поверсі з панорамним видом на місто. Під час спеціальної сесії, присвяченої відкриттю Центру, повітряна тривога змусила учасників, включно із кількома високопоставленими особами, переміститися до бомбосховища. Присутня депутатка міськради організувала наступного дня зустріч із міським головою, Віталієм Кличком, екс-чемпіоном світу з боксу і кандидатом наук з фізичного виховання і спорту. Пан Кличко пообіцяв підтримку проєкту.
«Мер сказав, що його місія — зробити Київ таким красивим, щоби люди хотіли повертатися, оскільки багато людей виїхало під час війни», — сказала д-р Власенко, яка була присутня на зустрічі разом із групою представників Центру. Вона описала меру Центр як «оперний театр для математиків».
Атмосфера школи-конференції була «сповнена виняткових емоцій», - згадує Власенко. «Це відчувалося безперервно». Кожна лекція викликала багато запитань наприкінці — «а ми дозволяли задати всі запитання, аж доки вони не вичерпувалися», — згадує вона, — так, що кожного дня розклад зміщувався на дві години. Навіть практичні заняття розтягалися, підживлювані енергією студентів.
«Я натхненно спостерігала, як бакалаври-першокурсники розв’язують задачі з поглиблених областей математики», — каже 23-річна Ольга Харченко, яка зараз навчається на другому курсі магістерської програми в університеті Дуйсбург-Ессена в Німеччині. Конференція була її першим поверненням в Україну з початку широкомаштабної війни.
Більшість родини пані Харченко перебуває в окупованому Росією місті Каховка, де в червні була зруйнована велика дамба. Вона вже плекала надію повернутися в Україну для продовження своєї кар’єри, і створення Центру робить цю мету ближчою. Згодом постдокторські програми та довгострокові візитні стипендії для вчених дозволять таким українським математикам, як вона, розподіляти свій робочий час між ICMU та іншими науковими закладами.
Під час конференції пані Харченко також почала думати про те, щоб чим скоріше повернутися додому, перш ніж розпочати працювати над докторською дисертацією. «Я відчула нагальну потребу бути в Києві», — сказала вона, «щоб розуміти, що там відбувається, і робити свій невеликий внесок в освіту в Україні». Можливо, вона навчатиме студентів або дітей — за її словами, все так швидко змінюється в країні, що важко передбачити, якою буде ситуація через рік. «Це просто мій план», — каже пані Харченко. «Я не знаю, що там буде.»
Оригінальна стаття: